Навернення Джиммі Валентайна. О. Генрі

Навернення Джиммі Валентайна. О. Генрі

Наверення Джиммі Валентайна. О. Генрі

Наглядач увійшов в шевську майстерню, де Джиммі Валентайн старанно шив заготовки, і повів його до тюремної канцелярії. Там наглядач тюрми вручив Джиммі помилування, підписана губернатором в цей ранок. Джиммі взяв його з втомленим виглядом. Він відбув майже десять місяців з чотирирічного терміну, хоча розраховував просидіти не більше трьох місяців. Коли у заарештованого стільки друзів на волі, скільки у Джиммі Валентайна, чи варто навіть голити йому голову.
— Ну, Валентайн, — сказав доглядач, — завтра вранці ви виходите на свободу. Візьміть себе в руки, будьте людиною. В душі ви непоганий хлопець. Киньте зламувати сейфи, живіть чесно.
— Це ви мені? — здивовано запитав Джиммі. — Та я в житті не зламав жодної сейфа.

— Ну так, — посміхнувся доглядач, — зрозуміло. Подивимося все-таки. Як же це вийшло, що вас посадили за крадіжку в Спрінгфілді? Може, ви не захотіли доводити своє алібі з боязні скомпрометувати якусь даму з вищого суспільства? А може, присяжні підвели вас по злобі? Адже з вами, невинними жертвами, інакше не буває.
— Я? — запитав Джиммі в доброчесним подиві. — Та що ви! Я і в Спрінгфілді ніколи не бував!
— Відведіть його назад, Кронін, — посміхнувся доглядач, — і одягніть як годиться. Завтра о сьомій ранку ви його випустите і наведе сюди. А ви краще подумайте, моя порада, Валентайн.
На наступний ранок, в чверть на восьму, Джиммі стояв у тюремної канцелярії. На ньому був готовий костюм огидного крою і жовті скрипучі чоботи, якими держава забезпечує всіх своїх підневільних осіб, розстаючись з ними.
Письмоводитель вручив йому залізничний квиток і папірець в п'ять доларів, які, як вважав закон, повинні були повернути Джиммі права громадянства і добробут. Доглядач потиснув йому руку і почастував його цигаркою. Валентайн, N 9762, був занесений в книгу під рубрикою «Помилуваний губернатором», і на сонячне світло вийшов містер Джеймс Валентайн.
Не звертаючи уваги на спів птахів, схвильовану листя дерев і запах квітів, Джиммі попрямував прямо в ресторан. Тут він скуштував перших радощів волі у вигляді смаженого курчати і пляшки білого вина. За ними пішла сигара сортом вище тієї, яку він отримав від доглядача. Звідти він, не поспішаючи, попрямував на станцію залізниці. Кинувши чверть долара сліпому, що сидів біля дверей вокзалу, він сів на поїзд. Через три години Джиммі висадився в маленькому містечку, недалеко від кордону штату. Увійшовши в кафе якогось Майка Долана, він потиснув руку господаря, в самоті дежурившему за стійкою.
— Вибач, що ми не могли зробити цього раніше, Джиммі, синку, сказав Долан. — Але з Спрінгфілда надійшов протест, і губернатор було уперся. Як ти себе почуваєш?
— Відмінно, — сказав Джиммі. — Мій ключ у тебе?
Він узяв ключ і, піднявшись сходами, відімкнув двері кімнати в глибині будинку. Все було так, як він залишив йдучи. На підлозі ще валялася запонка від комірця Бена Прайса, зірвана з сорочки знаменитого сищика в ту хвилину, коли поліція накинулася на Джіммі і заарештувала його.
Відтягнув від стіни складну ліжко, Джиммі зрушив убік одну фільонку і дістав запилений валізку. Він відкрив його і любовно окинув поглядом кращий набір відмичок у Східних штатах. Це був повний набір, зроблений із сталі особливого гарту: останнього зразка свердла, різці, перки, відмички, кліщі, буравчики і ще дві-три новинки, винайдені самою Джиммі, якими він дуже пишався. Більше дев'ятисот доларів коштувало йому виготовити цей набір в... словом, там, де фабрикуються такі речі для людей його професії.
Через півгодини Джиммі спустився вниз і пройшов через кафе. Тепер він був одягнений зі смаком, чудово зшитий костюм, і ніс у руці вичищений валізку.
— Щось накльовується? — співчутливо запитав Майк Долан.
— У мене? — здивовано перепитав Джиммі. — Не розумію. Я представник Об'єднаної нью-йоркської компанії розсипчастих сухарів і дробленої пшениці.
Це заява призвело Майка в такий захват, що Джиммі неодмінно повинен був випити склянку содової з молоком. Він в рот не брав спиртних напоїв.
Через тиждень після того, як випустили в'язня Валентайна, N 9762, було скоєно надзвичайно спритна пограбування сейфу в Річмонді, штат Індіана, причому винуватець не залишив після себе ніяких доказів. Вкрали всього-навсього якихось вісімсот доларів. Через два тижні був без праці очищений патентований, вдосконалений, застрахований від злому сейф у Логанспорте на суму півтори тисячі доларів дзвінкою монетою; цінні папери і срібло залишилися недоторканими. Тоді справою почали цікавитися шукачі. Після цього відбулося вулканічне виверження старого банківського сейфа в Джефферсон-сіті, причому з кратера вилетіло п'ять тисяч доларів папірцями. Збитки тепер були настільки великі, що справа виявилася гідним Бена Прайса. Шляхом порівняння було встановлено разючу подібність методів у всіх цих випадках. Бен Прайс, побувавши на місцях злочину, оголосив привселюдно:
— Це почерк Франта — Джиммі Валентайна. Знову взявся за своє. Подивіться на цей секретний замок — висмикнуть легко, як редиска в сиру погоду. Тільки у нього є такі кліщі, якими можна це зробити. А погляньте, як чисто пробиті засувки! Джиммі ніколи не свердлить більше одного отвору. Так, звичайно, це містер Валентайн. На цей раз він відсидить скільки належить, без всяких дострокових звільнень і помилувань. Дурня нічого валяти!
Бену Прайсу були відомі звички Джиммі. Він вивчив їх, розслідуючи спрингфилдское справу. Переїзди, швидкі зникнення, відсутність спільників і смак до хорошого суспільства — все це допомагало Джиммі Валентайну вислизати від відплати. Рознеслася чутка, що по слідах невловимого злодія пустився Бен Прайс, і інші власники сейфів, застрахованих від злому, зітхнули вільніше.
В один прекрасний день Джиммі Валентайн зі своїм чемоданчиком вийшов з поштової карети в Елморе, маленькому містечку в п'яти милях від залізниці, у глибині штату Арканзас, серед заростей карликового дуба. Джиммі, схожий на студента-спортсмена, який приїхав додому на канікули, йшов по дощатому тротуару, прямуючи до готелю.
Молода дівчина перетнула вулицю, обігнала Джиммі на розі і увійшла в двері, над якою висіла вивіска, «Міський банк». Джиммі Валентайн заглянув їй в очі, забув, хто він такий, і став іншою людиною. Дівчина опустила очі і злегка почервоніла. У Елморе не часто зустрічалися молоді люди з манерами і зовнішністю Джиммі.
Джиммі схопив за комір хлопчину, який вештався біля під'їзду банку, немов акціонер, та почав розпитувати про місто, час від часу підкидаючи йому десятицентовые монетки. Незабаром молода дівчина знову з'явилася в дверях банку і пішла по своїх справах, навмисно ігноруючи існування молодої людини з валізкою.
— Це, здається, міс Поллі Сімпсон? — запитав Джиммі, явно хитруючи.
— Та ні, — відповів хлопчик, — це Аннабел Адамс. Її тато банкір. А навіщо ви приїхали в Елмор? Це у вас золотий ланцюжок? Мені скоро подарують бульдога. А ще десять центів у вас є?
Джиммі пішов, а «Готель плантаторів», записався там під ім'ям Ральфа Д. Спенсера і взяв номер. Спершись на конторку він повідомив реєстратора про свої наміри. Він приїхав в Елмор на проживання, хоче зайнятися комерцією. Як тепер у них в місті з взуттям? Він розмірковує щодо взуттєвої торгівлі. Є якісь шанси?
Костюм і манери Джиммі справили враження на конторника. Він сам був законодавцем мод для не густо позолоченою молодий єжи Елмора, але тепер зрозумів, чого йому не вистачає. Намагаючись збагнути, як саме Джиммі зав'язує свою краватку, він шанобливо давав йому інформацію.
Так, за взуттєвої частини шанси повинні бути. У місті немає магазину взуття. Нею торгують універсальні та мануфактурні крамниці. Треба сподіватися, що містер Спенсер вирішить оселитися в Елморе. Він сам побачить, що у них в місті жити приємно, народ тут дуже товариський.
Містер Спенсер вирішив зупинитися в місті на кілька днів і озирнутися для початку. Ні, звати хлопчика не потрібно. Валіза досить важкий, він донесе його сам.
Містер Ральф Спенсер, фенікс, постав з попелу Джиммі Валентайна, охопленого вогнем раптово спалахнула й змінила його любові, залишився в Елморе і досяг успіху. Він відкрив магазин взуття і обзавівся клієнтурою.
У суспільстві він теж мав успіх і придбав багато знайомих. І того, до чого прагнула його серце, він зумів досягти. Він познайомився з міс Аннабел Адамс і з кожним днем все більше пленялся нею.
До кінця року становище містера Ральфа Спенсера було таке: він придбав повагу суспільства, його торгівля взуттям процвітала, через два тижні він повинен був одружитися з міс Аннабел Адамс. Містер Адамс, типовий провінційний банкір, благоволив до Спенсеру. Аннабел пишалася ним не менше, ніж любила його. У будинку містера Адамса і у заміжньої сестри Аннабел він став своєю людиною, як ніби вже увійшов в сім'ю.
І ось одного разу Джиммі замкнувся в своїй кімнаті і написав таке письмо, яке потім було надіслано на надійному адресою одного з його старих друзів в Сент-Луїсі:
«Дорогий друже!
Мені треба, щоб в майбутню середу до дев'яти годин вечора ти був у Саллівана в Літл-Рок. Я хочу, щоб ти ліквідував для мене деякі справи. Крім того, я хочу подарувати тобі мій набір інструментів. Я знаю, ти йому зрадієш — іншого такого не дістати і за тисячу доларів. Знаєш, Біллі, я кинув старе ось вже рік. Я відкрив магазин. Чесно заробляю на життя, через два тижні одружуся: моя наречена — найкраща дівчина на світі. Тільки так і можна жити, Біллі, — чесно. Жодного долара чужих грошей я тепер і за мільйон не візьму. Після весілля продам магазин і поїду на Захід — там менше небезпеки, що спливуть старі рахунки. Кажу тобі, Біллі, вона ангел. Вона в мене вірить, і я ні за що на світі не став би тепер шахраювати. Так дивися ж, приходь до Саллі, мені треба тебе бачити. Набір я захоплю з собою.
Твій старий приятель Джиммі».
У понеділок ввечері, після того як Джиммі написав цей лист, Бен Прайс, ніким не помічений, в'їхав у Елмор у найманому кабріолеті. Він не поспішаючи прогулявся по місту і дізнався все, що йому потрібно було знати. З вікна навпроти аптеки взуттєвої крамниці він як слід розглянув Ральфа Д. Спенсера.
— Хочете одружитися на доньці банкіра, Джиммі? — тихенько сказав Бен. — Не знаю, не знаю, право!
На наступний ранок Джиммі снідав у Адамсів. Цього дня він збирався поїхати в Літл-Рок, щоб замовити собі костюм до весілля і купити що-небудь у подарунок Аннабел. Це в перший раз він виїжджав з міста, з тих пір як оселився в ньому. Минуло вже більше року після того, як він покинув свою «професію», і йому здавалося, що тепер можна поїхати, нічим не ризикуючи.
Після сніданку всі разом, по-сімейному, вирушили в центр міста — містер Адамс, Аннабел, Джиммі і заміжня сестра Аннабел з двома дівчатками п'яти і дев'яти років. Коли вони проходили повз готелі, де до цих пір жив Джиммі, він піднявся до себе в номер і виніс звідти валізку. Потім пішли далі, до банку. Там Джиммі Валентайна чекали запряжений екіпаж і Долф Гібсон, який повинен був відвести його на станцію залізниці.
Всі увійшли в приміщення банку, за високі перила різьбленого дуба, і Джиммі з усіма разом, так як майбутнього зятя містера Адамса були раді скрізь. Конторщикам лестило, що їм кланяється люб'язний молодий чоловік, який збирається одружитися з міс Аннабел. Джиммі поставив свій чемоданчик на підлогу. Аннабел, серце якої було переповнене щастям і нестримним веселощами молодості, одягла капелюх Джіммі і взялася рукою за валізку.
— Добрий з мене вийде вояжер? — запитала Аннабел. — Господи, Ральф, як важко! Точно він набитий золотими злитками.
— Тут нікельовані ріжки для взуття, — спокійно відповідав Джиммі, — я збираюся повернути. Щоб не було зайвих витрат, думаю відвезти їх сам. Я стаю жахливо економний.
У элморском банку тільки що обладнали нову комору з сейфом. Містер Адамс дуже пишався нею і всіх і кожного змушував оглядати її. Комора була маленька, але з новою запатентованою дверима. Її замикали три важких сталевих засува, які закривалися відразу одним поворотом ручки і заперечували за допомогою годинникового механізму. Містер Адамс, сяючи посмішкою, пояснив дію механізму містерові Спенсеру, який слухав ввічливо, але, мабуть, не розумів суті справи. Обидві дівчинки, Мей і Агата, були в захваті від блискучого металу, забавних годин і кнопок.
Поки всі були цим зайняті, банк увійшов недбалою ходою Бен Прайс і став, спершись на перила і як би ненароком заглядаючи всередину. Касиру він сказав, що йому нічого не потрібно, він тільки хоче почекати одного знайомого.
Раптом хтось із жінок скрикнув, і піднялася метушня. Непомітно для дорослих дев'ятирічна Мей, разыгравшись, замкнула Агату в коморі. Вона засунула засуви і повернула ручку комбінованого замку, як тільки що зробив у неї на очах містер Адамс.
Старий банкір кинувся до ручки дверей і почав її смикати.
— Двері не можна відкрити, — простогнав він. — Годинник не були заведені і сполучний механізм не встановлено.
Мати Агати знову істерично скрикнула.
— Тихіше! — вимовив містер Адамс, піднімаючи тремтячу руку. — Помовчіть хвилину. Агата! — покликав він якомога голосніше. — Слухай мене!
У тиші, що наступила до них ледве долинули крики дівчинки, збожеволілої від страху в темній коморі.
— Дитино моя люба! — репетувала мати. — Вона помре від страху! Відкрийте двері! Ах, взломайте її! Невже ви, чоловіки, нічого не можете зробити?
— Тлько у Літл-Рок є людина, яка може відчинити двері, ближче нікого не знайдеться, — промовив містер Адамс нетвердим голосом. — Боже мій! Спенсер, що нам робити? Дівчинка... їй не витримати довго. Там не вистачить повітря, а крім того, з нею стануть судоми від переляку.
Мати Агати, втрачаючи розум, колотила в двері кулаками. Хтось необдумано запропонував пустити в хід динаміт. Аннабел повернулася до Джиммі, в її великих очах спалахнула тривога, але вона ще не впадала у відчай. Жінці завжди здається, що немає нічого неможливого або непосильної для чоловіка, якого вона обожнює.
— Чи Не можете ви що-небудь зробити, Ральф? Ну, спробуйте!
Він глянув на неї, і дивна, м'яка посмішка ковзнула по її губах і засвітилась в очах.
— Аннабел, — сказав він, — подаруйте мені цю троянду.
Ледве вірячи своїм вухам, вона відколола рожевий бутон на грудях і простягнула йому.
Джиммі встромив троянду в жилетный кишеню, скинув піджак і засукав рукави. Після цього Ральф Д. Спенсер перестав існувати, і Джиммі Валентайн зайняв його місце.
— Відійдіть подалі від дверей, усі відійдіть! — коротко скомандував він.
Джиммі поставив свій чемоданчик на стіл і розкрив його. З цієї хвилини він перестав усвідомлювати чиє б то не було присутність. Він швидко і акуратно розклав дивні блискучі інструменти, тихо насвистуючи про себе, як завжди робив за роботою. Всі інші дивилися на нього, мов зачаровані, в глибокому мовчанні, не рухаючись з місця.
Вже через хвилину улюблене свердло Джиммі плавно вгрызалось в сталь. Через десять хвилин, побив власні рекорди, він відсунув засуви і відкрив двері.
Агату, майже непритомний, але живу і неушкоджену, підхопила на руки мати.
Джиммі Валентайн надів піджак і, вийшовши з-за перил, попрямував до
дверей. Йому здалося, що далекий, коли-то знайомий голос слабо покликав його: «Ральф!» Але він не зупинився.
У дверях якийсь великий чоловік майже загородив йому дорогу.
— Здрастуй, Бен! — сказав Джиммі все з тією ж незвичайною посмішкою. — Добрався-таки до мене! Ну що ж, підемо. Тепер, мабуть, вже все одно.
І тут Бен Прайс повівся досить дивно.
— Ви, напевно, помилилися, містер Спенсер, — сказав він. — По-моєму, ми з вами незнайомі. Вас там, здається, чекає екіпаж.
І Бен Прайс повернувся і закрокував по вулиці.